Сьогодні вихідний,майже дванадцята. Ось вирішила написати тобі…В голові безліч думок,а на папір їх викласти не можу!Доволі складно!
Пам’ятаєш,як ми познайомились?!Як ти ніжно цілував моє волосся,вуста,так обережно торкався до мене,ніби боявся,що я розпадуся від подиху вітру!Перший поцілунок,такий солодкий…довгі розмови по телефону,говорили,сміялись,захоплювались…я навіть не помітила коли закохалась!Плинув час,почуття збільшувались,я вже й не уявляла свого життя без тебе,коханий!
Але не все так добре,як здається!Я й зараз не можу пояснити,що сталось. Тебе ніби змінили,ти почав робити мені боляче,навіть дуже!Підозрював у всьому,не довіряв,погано ставився,іноді й не помічав. Я розумію,що складно бути на відстані,але мені потрібно було навчатись і я не завжди була поряд з тобою!Боже,як же було важко залишати тебе тут. Кожного разу коли я сідала в маршрутку плакала,адже мені так хотілось,ще трішки побути з тобою. Постійно думала про тебе:на парах,вдома,в душі,коли лягала спати,де б я не була,ти був у моєму серці завжди. Мені навіть часу на «гульки» не вистачало…Чому ти цього не розумів?Твої дурні ревнощі повільно руйнували наше кохання,чи не так?!!!!!!!!