Привіт... Знаю, що вже не помиримся більше... Навіть не вірю, що пишу це тобі. Та всерівно хочу, щоб ти це знав. Ніяк не можу привикнуть, що я тобі вже ніхто. Я зараз пишу і мене сльози на очах. Спасіба що був поряд завжди і не кидав, як робили це другі. В мене дійсно вже нікого не залишилося, тепер я сама. Ти завжди був для мене на першому місці. Вибач, що ідіотка не цінила цього... незмогла зберегти. Наверно дісно я не достойна мати таког друга як ти... Без тебе важко. Я пам'ятаю кожну хвилину проведену з тобою. Як ввечері гуляли, як на нас напала собака, як роліках катались... Ти теж це пам'таєш... Я ніколи не думала, що все це закінчиться так бистро. Не думала, що так просто це все стане спогадами, які я точно ніколи не забуду. Недержи на мене зла пожалуста. Правду казали, що я ходяче нещастя... Від мене тільки проблеми. Пpавда? Вибач мене... Але ти дісно єдиний, хто мене розуміє. Незнаю як у тебе це виходило... але тільки одним словом міг підняти мені настрій. Та і довіряла я тобі більше ніж собі. В мене до тебе посленя прозьба... усміхайся будь ласка частіше.... Знай, якщо я дійно буду тобі потрібна ти завжди можеш до мене подзвонить. Знаю в усьому винна я... І немає смисла когось винить. Найбільше на світі хочу щоб ти був щаслисливий... Нехай навіть я не буду цього бачить. Я нікаплі не жалію, що в мене був такий друг як ти...
Вибач за все...