Привіт, Грегу!
Пишу в нікуди, в таке темне і ніяке, як пустота, що приходить після Великого Нічого, чи Великого Сну, про який я так часто писала тобі раніше. Ось вже 4 місяці як я не отримую листів від тебе і не відправляю їх тобі. Мені від цього так погано. А розповісти про це нікому, бо ж ти не тут. По-моєму це все надзвичайно безглуздо...
Зараз опів на першу ночі, чудова і тиха ніч, така, як я люблю, місяць великий і чистий, плям не видно. От би й життя було таким безплямним. Інколи мені здається, що ти досі про мене думаєш і таки хочеш написати, чи хоча б зателефонувати, я вірю в це, дуже сильно, але, на жаль, цього не станеться вже, певно, ніколи.
Я намагаюсь не впадати у відчай, почала відправляти поштівки та листи іншим, малознайомим навіть людям. Проте це не приносить мені великого задоволення. Таблетки вже не допомагають, все тепер затуманене і нечітке і тільки інколи, дуже рідко, все прояснюється, тоді і стає найбільш важко і сумно.
Сподіваюсь, там, де ти зараз є, тобі затишно, тепло і є хтось, схожий на мене.
Я тебе любила, хоч і сказала про це лиш раз, але ти й так це знав.
От би ти повернувся, мені ще стільки потрібно розповісти тобі.
Обіймаю, твоя Ембер.