Я ненавиджу той момент, коли ти з таким (!) поглядом вліз в моє життя.
Хто вам всім сказав, що мені погано?! Мені добре, просто чудово!!! Тільки в душу не лізьте... а ти ліз, в тебе погано виходило, але ти намагався: не міг підібрати слова, мовчав, не знав, що сказати, щоб затримати мене, крадькома дивився на мене, все було недоречним і в першу чергу та ситуація, а я, така самовпевнена сиділа робила вигляд, що нічого не помічаю і чекала. А ти так і не знайшов слів...
Я не з таких людей, я завжди йду вперед, чого б мені це не коштувало...звичайно нічого і не коштує. Чому ж ти злякався?
Може мені потрібно тебе забути? Більше року думати про одну людину... може мені до психіатра пора?...нервоз навязливих станів?!... може просто треба викинути з голови дурні думки і жити далі? Живу і все в мене добре, тільки з роками все більше боюсь залишатись на самоті, смішно? Себе боюсь. І знаєш, завжди коли залишаюсь одна думаю про тебе. Звідки ти взявся в моєму житті?... навіщо ці думки?... Я не люблю тебе, я навіть нічого до тебе не відчуваю, просто чомусь хочу тебе бачити, навіть не впевнена в тому, що хочу поговорити з тобою, просто побачити, чомусь мене до тебе тягне. Не розумію чому...звідки ти взявся в моєму житті і чому посів якесь особливе місце....
....знаєш, тоді ти віддав мені телефон, а забрав якусь часточку мене....