Мені вже 20, а я все така ж наївна як пятирічна дитина. Швидко звикаю до людей. Ця звичка завдає потім нестерпного душевного болю, коли люди, які щось длязникають з мого життя. Напевно вже час подорослішати, та зрозуміти просту істину - ніщо в цьому житті не вічне. Та всі люди яких зустрічаємо даються лише на деякий час. Хтось затримається в вашому житті на роки, хтось на місяці, хтось на ще менший термін. Прикро, що ТВІЙ термін перебування в моєму житті такий короткий. Всього декілька місяців. Ти зараз поступово зникаєш з мого життя, і це твій вибір. Проте я можу сказати тобі "дякую" за все
Мені 20, але я ще не мала відносин про які можна сказати "серйозні", так кохала, але в більшості випадків почуття виявлялись не взаємними...
Останнім часом все частіше задаю собі питання - "а що якщо я взагалі не створена для кохання? Що якщо кохати, це взагалі не моя "тема"?" Можливо потрібно вже це усвідомити, та не труїти себе важкими сумними думками з цього приводу, обрати кар"єру, забути мрії про щасливе сімейне життя та дітей....